3 грудня - 295 років від дня народження Григорія Савича Сковороди

3 грудня виповнюється 295 років 

з дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, педагога 

Григорія Савича Сковороди.

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка- скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. 

З 1738 році − почав навчання у Києво- Могилянській академії. З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші. У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. 

У 1753 році − повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього. 

1754-1759 − жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки “Сад божественних пісень”. Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав “Байку Езопову” (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики. 

Упродовж 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок “Байки харківські”, “Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко”, і “Діалог, чи Розмова про стародавній світ”, а також твори: “Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті” (“Розмова дружня про душевний світ”), “Кільце”, “Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”. 

У 1775=1776 роках були написані твір “Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська (“Ізраїльський змій”)” та “Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова”. У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку “Сад божественних пісень”. 

У 1787 році він написав “Вдячного Еродія” і “Убогого Жайворонка”, а у 1791 році завершив філософський твір “Діалог. Ім’я йому − Потоп зміїний”. З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки. 

У 1971 році поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. “Що це ви робите, Григорію?” − запитали здивовано друзі. “Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час”? – відповів Сковорода. 

Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. 

Для всіх бажаючих познайомитись з літературною спадщиною письменника в бібліотеці підготовлено книжкову виставку.

Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури. Тому широко відзначаються ювілеї мандрівного філософа, його іменем названо вулиці, школи, заклади освіти та культури, село Іванівна перейменовано на Сковородинівку, там відкрито меморіальний музей, у багатьох містах споруджено оригінальні пам'ятники на його честь, про нього написано чимало книжок і статей (поеми П. Куліша «Грицько Сковорода» і П. Тичини «Сковорода», повість Т. Шевченка «Близнецы», поезії А. Малишка, М. Вінграновського, І. Драча та інших). На кіностудії ім. О. Довженка знято художній фільм «Григорій Сковорода».
15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду.